З багаторічним досвідом у психології я все більше переконуюся: шлях до справжнього щастя часто лежить через уміння відмовлятися від зайвого, а не прагнення до більшого. Це означає виявити те, що отруює ваше життя, і докласти максимум зусиль для його усунення.
Найчастіше джерелом нашого нещастя стають звички – тонкі, але потужні патерни поведінки, які непомітно вкорінюються в нашому житті, іноді ще з дитинства. Вони методично підточують наше щастя день за днем, місяць за місяцем, рік за роком.
Шість руйнівних звичок, що поступово руйнують стосунки:
1. Безперестанні тривоги про майбутнє
fizkes / Shutterstock
Тривога – це ментальна пастка, спроба вирішити проблему, яка або не має вирішення, або взагалі не існує. Вона несе лише одне – краде у вас радість теперішнього моменту. Ба більше, це шкідливо для здоров’я. Дослідження підтверджують: надмірний стрес та хвилювання негативно впливають на серцево-судинну систему та психічне благополуччя.
Легко потрапити в цю пастку, адже вона створює ілюзію контролю, хибне відчуття продуктивності. Тривога маскує найстрашніше – безсилля. Але істина в тому, що інколи ми справді безсилі. Інколи обставини жахливі, болісні, лякаючі, і ми не в змозі нічого змінити.
- Так, у майбутньому можуть статися жахливі речі з вами або близькими.
- Так, деякі люди щиро вас не люблять.
Тривожитися через це – значить заперечувати реальність, вимагати, щоб світ відповідав вашим очікуванням. Це спроба контролювати неконтрольоване. Життя непередбачуване, трапляються неприємності, трапляються й негідники. Ваша тривога нічого не змінить, окрім того, що примножить ваш власний неспокій.
Навчіться усвідомлювати цю звичку, а потім поставте собі запитання:
- Чи вирішую я нагальну проблему конструктивно, чи просто веду безплідні ментальні розмови?
- Яку функцію виконує моя тривога?
- Яку користь вона приносить?
Прийміть дискомфорт від того, що є, або того, що може статися, і звільніться від звички тривожитись. Це звільнить вас від тягаря тривоги.
Advertisement
2. Надмірне “плисти за течією”
Ground Picture / Pexels
Більшість людей уникають конфліктів, боячись здатися агресивними, наполегливими чи грубими. Тому часто обирають шлях пасивності, мовчазної згоди, просто “пливучи за течією”. Насправді це означає стати “килимком”, яким усі витирають ноги.
Проте існує золота середина між пасивністю та агресією – це асертивність. Асертивність – це вміння відстоювати власні бажання, потреби та цінності. Це означає чітко, шанобливо і чесно висловлювати свої запити та говорити “ні” тому, чого ви не бажаєте. Асертивність – це навичка, яку може опанувати кожен.
Шлях до самоповаги, впевненості та внутрішньої сили пролягає через асертивність – готовність узгоджувати свої вчинки з власними цінностями, незалежно від обставин.
Advertisement
3. Самоізоляція
Studio Romantic / Shutterstock
Дивно, як часто клієнти вибачаються під час терапії, коли плачуть. Навіщо просити вибачення за вираження власних емоцій?
Сльози клієнтів – це цінний показник. Вони сигналізують про важливість теми, допомагають глибше зрозуміти людину, що сидить навпроти.
Це стосується не лише терапевтичного кабінету. Це універсальна істина.
Виразні емоції – сум, страх, розчарування – є сигналом для оточуючих, що нам потрібна допомога чи підтримка. Коли вам сумно, вам потрібні не стільки стратегії подолання, скільки люди.
Вам потрібна підтримка: обійми, уважне слухання, співчуття. Коли ви ховаєте свій біль і замикаєтеся в собі, ви відкидаєте найпотужніший антидепресант – любов і підтримку близьких.
Тому, хоча природно ховатися, коли вам боляче, зробіть протилежне. Зверніться по допомогу. Шукайте зв’язку.
“Ми – як острови в океані: окремі на поверхні, але пов’язані в глибині.” – Вільям Джеймс
Advertisement
4. Фокус на “управлінні стресом”
CrizzyStudio / Shutterstock
Найбільша хибна думка про хронічний стрес – це те, що нам потрібно навчитися ним “управляти”. Це обман, тому що ви вже перебуваєте у стані стресу! “Управління стресом” – це лише тимчасовий захід, “пластир”, що лікує симптоми. Це не вирішує корінної проблеми, а відволікає від справжніх причин стресу – стресорів.
Стресор – це те, що викликає стресову реакцію. Якщо ви постійно відчуваєте стрес, довгостроковим рішенням є усунення першопричини, а не боротьба з її наслідками.
Наприклад, якщо ви постійно відчуваєте стрес на роботі, ви можете практикувати глибоке дихання чи вести щоденник подяки. Це може тимчасово знизити рівень стресу.
Але це не змінить того факту, що ви не вмієте говорити “ні” і берете на себе більше роботи, ніж можете виконати. Стрес на роботі – це сигнал, що щось у вашому робочому процесі глибоко не так. Техніки управління стресом, подібні до глибокого дихання, фактично “вбивають гінця”.
Проблема не в самому стресі, а в постійному потоці стресорів, що роблять вас нещасними. Наше сприйняття хронічного стресу схоже на відділення невідкладної допомоги, де єдиний засіб – це знеболювальне:
- Вогнепальне поранення? Ось вам знеболювальне.
- Перелом руки? Ось вам знеболювальне.
- Серцевий напад? Ось вам знеболювальне.
Знеболювальне може тимчасово полегшити біль, але не усуває його причину.
Самі по собі техніки управління стресом, як-от глибоке дихання чи усвідомленість, не є поганими. Проблема в тому, що ми звикли думати про хронічний стрес лише крізь призму наших відчуттів (стресової реакції).
Набагато важливішим є аналіз стресорів, які спричиняють цей стан. Припиніть “управляти стресом” і почніть “управляти стресорами”.
Advertisement
5. Надмірна самокритика
Ground Picture / Shutterstock
Кожен з нас має внутрішній діалог – безперервний коментар про все, від вибору одягу до думок оточуючих. Це наш внутрішній оповідач, що постійно документує історію нашого життя.
На жаль, багато хто з нас а) не усвідомлює свого внутрішнього діалогу і б) веде його у надзвичайно негативному, осудливому тоні.
Подумайте: якби ви розмовляли з іншими так, як розмовляєте з собою, у вас, ймовірно, не було б друзів, роботи та ви б мали проблеми з законом.
Причина такої жорсткої самокритики часто криється в дитячих переконаннях, що бути “суворим” до себе – це мотивує, сприяє дисципліні та досягненню мети.
З еволюційної точки зору, сувора самооцінка після помилки могла запобігти її повторенню. Але це міф.
Суворий внутрішній критик – не найкращий мотиватор. Навіть якщо ви досягли успіху, це, швидше за все, сталося всупереч вашій самокритиці, а не завдяки їй.
Якщо самокритика не мотивує, яку функцію вона виконує? Ніякої позитивної. Вона лише веде до депресії, тривожності, хронічного почуття провини та, зрештою, до безнадії.
Можливо, настав час оновити цей застарілий “програмний код” внутрішнього діалогу, що робить вас нещасними?
“Той, хто хоче бути корисним, сильним і щасливим, повинен припинити бути пасивним поглиначем негативних, жалюгідних і нечистих потоків думок.” – Джеймс Аллен
Advertisement
6. Сліпа віра у власні думки
Zaizev / Shutterstock
Чим особливі ваші думки? Чому ви надаєте стільки значення, авторитету та сенсу всьому, що спадає на думку?
З’явилася думка, що колега вважає вас ледачим… Ну і що? Чи має це якесь значення?
- Чи є сама думка доказом її правдивості?
- Чи свідчить це про соціальну тривожність?
- Чи є це ознакою низької самооцінки, що потребує негайного звернення до фахівця?
Ні. Можливо, він і вважає вас ледачим, але ваша думка про це не робить це ані більш, ані менш імовірним.
Але якщо ви кожного разу надаєте цим думкам величезну увагу, витрачаєте ментальну енергію та вкладаєте в них глибокий сенс, ви навчаєте свій мозок генерувати ще більше подібних думок.
Це призводить до порочного кола нав’язливих думок, тривоги та страждань. Ваші думки не є особливими. Багато з них є шкідливими, якщо ви звикли надавати їм беззастережну повагу та увагу.
Культивуйте здоровий скептицизм щодо своїх думок. Дозвольте їм просто бути. Ви станете щасливішими.
“Основна причина нещастя ніколи не полягає в ситуації, а в думках про неї. Усвідомте думки, які ви думаєте.” – Екхарт Толле
Нік Вігналл – психолог та автор, що ділиться практичними порадами для емоційного здоров’я та добробуту. Він є засновником розсилки The Friendly Minds.
Advertisement