## Світлотінь душі: Фотографії Керолін Марa Борленґі У вишуканих залах світового мистецтва, де кожна деталь промовляє мовою естетики, з’являються ті, хто здатний зазирнути за межі очевидного. Керолін Мара Борленґі – американська фотохудожниця з Маямі, чий творчий шлях розпочався у 1979 році в італійському містечку, де вибір життєвого шляху став ключовим. Навчання в Г’юстоні, штат Техас, стало початком її захоплення фотомистецтвом. У сфері мистецтва фотографії Керолін досягла визнання. 2002 року вона здобула ступінь бакалавра в галузі психології, що, безсумнівно, вплинуло на її глибоке розуміння людської натури. А 2006 року, здобувши ступінь магістра образотворчого мистецтва, вона утвердилася як мисткиня, здатна перетворювати світ на візуальну поезію. У своїй творчості Керолін майстерно втілює філософію самопізнання. Вона вважає, що золота середина між спокусами та самоконтролем є тим дорогоцінним простором, де народжується справжнє мистецтво. Її фотографії – це запрошення до роздумів, до пошуку внутрішньої гармонії, до усвідомлення того, що світ навколо нас може стати дзеркалом наших найглибших переживань.
Фотопроєкт під назвою Self Help («Самодопомога») складається з автопортретів Керолін. «Коли досягнула середини четвертого десятка — час, який пройшов у всьому, що я пережила, мав стати моїм порятунком. Я постійно відчувала пристрасть і бажання, однак з його боку їх не могло вибратися. Я постійно почувалася самотньою і повільно втрачала себе.» Неочікувано стала ніби невидимою! Чоловік не хотів мене, незважаючи на всі мої спроби виправити ситуацію, і я зрозуміла, що ніколи не знала, наскільки ж сильно хочу бути бажаною. Я відчувала себе самотньою і повільно втрачала себе. Я відчувала себе самотньою і повільно втрачала себе. Але потім я взяла камеру і вирішила направити об’єкт на себе. Усвідомлення і перетворення на життя кожного знімка стали моїм порятунком. Я відчувала себе самотньою і повільно втрачала себе. Я відчувала себе самотньою і повільно втрачала себе.» І я почала усвідомлювати, що процес творчості був більш дієвим лікуванням, ніж що-небудь ще. Я постійно відчувала пристрасть і бажання, однак з його боку їх не могло вибратися. Я постійно почувалася самотньою і повільно втрачала себе.» Моє мистецтво спасло мене. Я перестала бути невидимою».
