Коли мова заходить про Агату Крісті та мандрівки, наша уява миттєво переносить нас до майстерного Еркюля Пуаро, особливо після блискучих кінематографічних відтворень його пригод. Однак, світ міс Джейн Марпл, старенької аматорки-детективки, зазвичай обмежується затишними краєвидами англійської провінції. Проте, нова історія від Люсі Фолі розриває ці шаблони, відправляючи скромну міс Марпл у захопливу подорож до величних Альп, де на неї чекає розкішний готель та чергова загадка.

“Вбивство у Гранд-готелі «Альпійський»” — це перший за пів століття роман про міс Марпл, що виводить її з тихого англійського селища Сент-Мері-Мід, де розгорталася більшість її справ. Цього разу, оточена розкішшю швейцарського лижного шале, міс Марпл опиняється в епіцентрі чергової детективної інтриги. Приховані бари, фігурні ковзанярі, що подають напої, та неприступні гірські схили — усе це свідчить про те, що наша героїня далеко від свого звичного оточення.

Люсі Фолі, авторка бестселерів, отримала унікальну можливість поглянути на міс Марпл свіжим оком, зберігаючи її незмінну мудрість та спостережливість. Ми поспілкувалися з письменницею про те, чому вона вирішила перенести цю знакову героїню в екзотичні гірські пейзажі, про багату історію Альп та про те, що робить міс Марпл такою винятковою мандрівницею.

Чому ви вирішили перенести міс Марпл із затишного Сент-Мері-Меду до швейцарських Альп?

Саме місце дії стало для мене поштовхом до реалізації цього проєкту. Як прихильниця Агати Крісті, я прагнула створити щось, що б доповнило канон міс Марпл, ведучи діалог з оригінальними творами, але водночас запропонувало б щось нове. Представники спадщини Крісті надали мені повну свободу у створенні моєї версії історії, і я розглядала варіант залишення міс Марпл у її рідних краях. Та ідея відправити її у чергову відпустку — адже в оригінальних книгах вона подорожує всього один раз — спалахнула в моїй уяві. Мені здалося, що вона заслужила на це.

Крім того, я хотіла переосмислити атмосферу шпигунських трилерів 1950-х років, часто написаних чоловіками та для чоловіків, які нерідко розгорталися у диких, незвіданих місцевостях, як-от гори. Автори, як-от Ян Флемінг чи Ерік Емблер, майстерно передавали відчуття подорожі сторінками своїх творів. І мене зацікавила ідея взяти ці величні пейзажі та помістити в їхній центр двох тендітних літніх дам — міс Марпл та її подругу місіс Бантрі. Це справжній центр сили, що змінює звичний порядок речей.

Опишіть ваш дослідницький маршрут для цього роману.

Я відвідала кілька чудових місць в Альпах. Основна подорож пролягала до Шамоні у Французьких Альпах, але звідти недалеко до Італії та Швейцарії, тож я також заїхала до Церматта, Санкт-Моріца, перетнула тунель Монблан до італійських курортів, як-от Курмайор.

Для мене було надзвичайно важливо передати правильну текстуру та атмосферу. Я сама з дитинства проводжу час у горах, мої батьки — завзяті лижники, тому я маю певний досвід. Але зовсім інше — досліджувати ці місця з метою точного відтворення деталей, особливо історичних. Ставлення до Альп кардинально змінилося в певний період історії. Саме романтики переосмислили гори як місце краси та величі. До того ж, їх сприймали як небезпечне та потворне місце, де мешкають дракони та злі духи, і де на мандрівника чекає лише смерть. Ця подвійність досі присутня у нашому сприйнятті гір.

Якими були ваші очікування від вивчення цього регіону та його гостинності? Чи виправдали ваші подорожі ці очікування?

Кожна гірська пригода, чи то як лижника, чи то як альпініста, несе в собі ризик, якого ми зазвичай уникаємо. Я брала участь у сходженні Валле Бланш, відомому гірськолижному маршруті над Шамоні. Ми спускалися льодовиком Мер-де-Глас, де нас попереджали про круті урвища, вимагали взувати кішки та йти зв’язаними по гребеню. Це справді лякає. А під час перебування на самому льодовику нам радили не затримуватися, через небезпеку потрапити у тріщину.

Під час цієї подорожі я зробила чимало відкриттів. Одне з них — це місце розташування готелю, що височіє над Шамоні. Я знайшла його майже випадково. Це Refuge du Montenvers — неймовірне місце, яке я щиро рекомендую відвідати. До нього веде мальовнича червона залізниця. Коли останній поїзд вирушає вниз, ви залишаєтеся наодинці з горами. Це неймовірно атмосферно і прямо вплинуло на створення образу готелю у книзі.

Також мене вразили старі фотографії з Санкт-Моріца, зокрема з готелів Badrutt’s Palace та Kulm Hotel. Я побачила світлини офіціантів-ковзанярів, які колись розважали гостей. Я не знала, що таке існувало. Ці чоловіки у вечірніх костюмах виїжджали на лід з підносами, повними пляшок шампанського та келихів, виконуючи запаморочливі трюки. Такі деталі настільки цікаво вплітати в сюжет.

Ви переносити читачів до шале 1950-х років у Швейцарії, яка тоді була відомою нейтральною європейською країною. Наскільки важливими були ці готелі у свій повоєнний розквіт? Яку роль вони відігравали у соціальних змінах на континенті?

Майже в першій сцені книги читач бачить різні групи людей у потязі, що прямує до гір. Вони знову опиняються разом: італійці, французи, британці, американці, навіть німці. І це викликає певне напруження. Минуло лише п’ять років після Другої світової війни, і люди не могли повірити, що опиняються пліч-о-пліч із колишнім ворогом. У Британії у 1950-х роках тривало нормування продуктів, люди були виснажені, а в інших частинах Європи відчували економічні труднощі. Я вважала цікавим показати контраст у потязі: помічниця місіс Бантрі, Діана Гласс, зазначає, що італійців можна впізнати за найкращим багажем, французів — за розкішними хутрами, а британці мають блідий, голодний вигляд.

Мене також надзвичайно цікавила географія регіону. У цій частині Швейцарських Альп, поблизу кордону з Францією та Італією, гірські перевали були менш контрольованими, ніж інші кордони, через складність їх охорони. Як це виглядало під час Другої світової війни, і як це вплинуло на найближчу історію цього готелю? Хто міг перебувати в цій місцевості у той період? Звісно, це впливає на передісторію деяких персонажів. Не вдаючись у спойлери, деякі з них повернулися до регіону, можливо, недавно, і переписали власну воєнну історію для досягнення своїх цілей.

Агата Крісті свого часу поділилася формулою доброго детективу: “Головне в хорошому детективі — це очевидний підозрюваний, але водночас, з якоїсь причини, ти виявляєш, що це не він, що він не міг цього зробити. Хоча насправді, звісно, він це зробив”. Чому, на вашу думку, готель є ідеальним місцем для такого роду напруження?

Готель має особливу географію, і часто в ньому є приховані простори, про які знають лише досвідчені чи особливі гості. Мені було дуже цікаво додати такі елементи, як таємний бар, подібний до того, що існує в Kulm Hotel.

Також у готелі існує певна анонімність. Люди можуть приїхати, зареєструватися та стати кимось іншим, аніж вони є вдома. Думаю, Крісті майстерно передала цю ідею в “At Bertram’s Hotel”, де готель виступає як дещо демократичний, але водночас анонімний простір, де люди можуть бути не тими, ким здаються.

Що робить міс Марпл такою чудовою мандрівницею?

Її здатність спостерігати. Вона майстерно читає характери, людей, і це вміння застосовується будь-де. Цікаво, що вона завжди проводить паралелі зі своїм досвідом у Сент-Мері-Мед, адже це чудовий мікрокосм людської природи. Але це видно і в “Карибській таємниці”, яка є найвіддаленішою подорожжю в оригінальних творах.

Завжди є щось, що можна співвіднести з її життєвим досвідом. Вона сприймає людей такими, якими вони є, незалежно від їхнього походження чи місця, де вона опиняється, і бачить їхню справжню сутність. Це, на мою думку, відрізняє її від Пуаро. Ми часто бачимо, як він захоплюється вродливою молодою жінкою, не підозрюючи про її злочинні наміри, хоча насправді вона виявляється втіленням зла. А Марпл, скоріш за все, здогадалася б про це одразу.

Вона доволі загадкова. Чи ми коли-небудь бачимо справжню Марпл? Часом проглядаються спалахи справжнього гніву. У “Кишені, повній жита” саме гнів спонукає її розкрити вбивство. У “Немезиді” є сцена, де вона стає втіленням відплати, вразливою та здатною до трансформації. Вона може бути тією, ким завгодно, кого потребує персонаж у певний момент, трохи схожа на Сірого Чоловіка з шпигунських романів, але водночас вона залишається глибоко собою та унікальною.

Якби у вас була можливість, куди б ви відправили міс Марпл наступного разу?

Не знаю, чи не розкрию я зараз надто багато секретів. Наразі це радше одноразова пригода, але я залишу невеликий “пасхальний інгредієнт” від Крісті, не називаючи конкретне місце, щоб читачі могли самі провести дослідження. Міс Марпл не завжди жила у Сент-Мері-Мед. Ми знаємо, що в молодості вона певний час провела в іншій країні. Тож, я б відправила її саме туди.