## Мелодії Прикордоння: Джульєта Венеґас та Душа Тіхуани
Для співачки та авторки пісень Джульєти Венеґас туга за домом виявилася найпотужнішим джерелом натхнення. Її останній альбом, “Norteña”, — це справжня ода північному Мексиканському краю, а надто — Тіхуані, місту її дитинства. Однак, аби повернутися до музичних витоків, а отже, і до рідних країв, знадобилося вісім років життя в далекому Буенос-Айресі.
Випущений у травні 2026 року, альбом “Norteña” — це музична подорож до коріння.
У своєму найновішому творінні, презентованому в травні, Венеґас віддає шану звукам, історіям та мистецтву цього прикордонного регіону Мексики. Для цього вона занурилася як у родинну історію своєї родини з Нижньої Каліфорнії, так і в творчість поколінь письменників і митців, котрі черпали натхнення в унікальному просторі Тіхуани. Міста, що балансує між двома мовами, двома культурами, і географічно ближче до американських мегаполісів, як-от Лос-Анджелес, аніж до серця самої Мексики — Мехіко. «Це естетичний вибір — писати з прикордоння», — ділиться Венеґас телефоном, розмірковуючи про сплетіння мов, культур та відчуття місця, що єднаються в Тіхуані.
Альбом, просякнутий мелодіями північно-мексиканської фольклорної традиції “norteño”, майстерно передає цю розмиту палітру впливів, яка формує саму Тіхуану. Саме тому до нього долучилися артисти з подібним транскордонним звучанням, як-от гурт Yahritza Y Su Esencia, та музиканти, що присвятили себе відродженню регіональних акустичних стилів, як-от Наталія Лафуркаде. Це гідне повернення для артистки, чия музична кар’єра, що охоплює три десятиліття, досліджувала широкий спектр мексиканської поп- та інді-музики (і навіть з’явилася в одному треці з Bad Bunny), не обмежуючись рамками жодного жанру, а радше поєднуючи різноманітні мексиканські традиції.
Кордон між США та Мексикою — це невід’ємна частина життя в Тіхуані, що надихнула співачку на створення багатьох треків.
Нижче ми поспілкувалися з Венеґас про місто, що її виховало, та про те, яке розуміння феномену прикордонного життя вона прагне донести до слухачів.
Яке натхнення спонукало Вас до створення останнього альбому?
Я жила в Буенос-Айресі, і мені страшенно бракувало дому. Усе почалося з проєкту моєї сестри, яка є фотографом. Він присвячений містечку Санта-Росалія в Нижній Каліфорнії та моєму дідусеві. Коли йому було лише десять років, його родина загинула в Санта-Росалії через циклон.
Ця пам’ять завжди жила в нашій родині, а її проєкт став своєрідним способом зцілення. Згодом дідусь мав багато дітей, і хоча його життя не було довгим, він став для нас джерелом натхнення. Сестрин проєкт пробудив у мені глибокий зв’язок із Нижньою Каліфорнією та Тіхуаною. Я почала багато читати про штат, його історію, поезію та романи тіхуанських авторів. Я заглибилася в теми, пов’язані з тугою за кимось, перетином кордону та перебуванням на тому боці. Відчуваю, що це тісно пов’язано з розлукою з близькими через проживання в різних місцях — явище, яке іспанською називається “añoranza”.
Джульєта Венеґас відома своїм унікальним поєднанням поп-музики та мексиканських регіональних мотивів.
Туга за домом — це, здається, визначальна риса життя в прикордонному місті, особливо в Тіхуані. Як дитинство на кордоні сформувало Ваше життя та творчість?
Ми — родина, яка завжди жила біля кордону, тож наше ставлення до нього є буденним. Але це зовсім інше, коли ти маєш можливість перетинати кордон, а коли — ні. У моїй родині ми завжди мали таку можливість. Є речі, які ти свідомо береш з обох боків, і культурно це надзвичайно цікаво. Я виросла двомовною, бо в дитинстві багато дивилася телевізор — ну, поки батько його не забрав.
У моїй родині Мексика була центром усіх розмов, але в повсякденному житті Сполучені Штати були зовсім поруч. Ми слухали американське радіо. Ми ходили до супермаркету в США, коли це було потрібно. Але існує великий контраст, який стає помітним одразу після перетину кордону, навіть у тому, як спроєктовані вулиці Тіхуани. Це місто, збудоване радше з потреби, аніж за планом. Воно постало так, як потрібно людям, і кожний його куточок відповідає їхнім потребам.
Тіхуана, місто, де виросла Венеґас, — джерело її музичного натхнення.
Думаю, це дуже складно, адже люди часто асоціюють прикордонні міста з насильством. Але, виростаючи там, бачиш інший бік: це місце для родини, це доволі невелике місто порівняно з іншими, і воно знаходиться так далеко від столиці, Мехіко. Культурно це дуже помітно. Я шаную виразність, яка народжується в прикордонному місті.
Митці, які створюють музику чи літературу в Тіхуані, мусять бути надзвичайно незалежними. Тут багато хто видає книги власним коштом, бо доволі складно бути поміченим з Мехіко, де зосереджена індустрія. Я б хотіла бачити більше літератури, народженої в Тіхуані. Я читала роботи Луїса Умберто Кросвейте, Розіни Конде та інших авторів, які бачать свою творчість як частину Тіхуани, і це надзвичайно цікавий погляд на це місце. Мова там надзвичайно змішана. Це, безумовно, естетичний вибір — творити на прикордонні.
Венеґас, виступаючи в Маямі у 2026 році, додає до свого останнього альбому класичні елементи мексиканської музики “norteño”.
Що робить Тіхуану такою особливою серед прикордонних міст?
Кожне прикордонне місто має свою індивідуальність. Не знаю, чи це через те, що Тіхуана межує з Каліфорнією, але тут значно більше туризму, тому відбувається величезний культурний обмін. І те, як це зображується: це місце, де люди ніби винаходять туризм для американців. Вони приїжджають, купують ремісничі вироби, які існують лише в Тіхуані, і думають, що бачать справжню Мексику. Це така собі фантазія. Але, виростаючи там, я відчувала, що маю найкраще з обох світів. Я мала змогу жити в двох країнах одночасно, що сформувало в мене надзвичайно відкритий погляд на те, чим може бути культура.
Пісня “La Línea” розповідає про двох людей, розлучених кордоном між США та Мексикою: “Я просто відчула, що ця тема має бути в альбомі”, — каже співачка.
Пісня “La Línea” з альбому оспівує ідею кордону як руйнівної сили. У ній звучить голос гурту Yahritza Y Su Esencia. Як Ви обирали колаборантів для альбому?
Я однозначно хотіла запросити мексиканських артистів. Yahritza — мексиканка, її батьки родом із маленького містечка в Мічоакані, а її родина мігрувала з Мексики до США, де вона виросла. Я повністю розумію це, будучи родом із прикордонного міста: я знаю, як це — бути родом з однієї країни, або мати родину з однієї країни, але вирости в іншій.
Те, що робить Yahritza Y Su Esencia, — це суто мексиканська популярна музика. Вони переосмислюють сучасну мексиканську популярну музику, і я дуже хотіла, щоб вони взяли участь в альбомі. Я не усвідомлювала, наскільки їхня історія близька до теми “La Línea”, і це було дуже емоційно, коли ми зрештою обговорювали пісню та їхню участь. Вона розповіла мені про свій досвід запису своєї партії, який передає момент розлуки двох людей через депортацію — це те, що насправді сталося з її родиною. Думаю, такі речі можуть мати надзвичайно зцілювальний ефект.
Чому саме зараз настав час для Вас випустити саме такий альбом?
Мені бракувало дому. Але я також розпочала цей проєкт, не зовсім розуміючи, навіщо. Скажімо так, я написала “La Línea” ще до того, як ситуація в США загострилася за адміністрації Трампа. Я не вважаю її політичною піснею, я просто відчула, що ця тема повинна бути в альбомі, бо в будь-якому прикордонному місті ти бачиш людей, які борються за перетин кордону, або тих, хто повертається після депортації. Це те, що я бачила щодня, виростаючи в Тіхуані. Це завжди було тут. До того ж, багато людей проїжджають через Тіхуану [з інших місць], аби потрапити на інший бік. Це просто крок на шляху до їхнього кінцевого пункту призначення, хоча деякі з них зрештою залишаються в Тіхуані, випадково будуючи там своє життя.
Інформація підготовлена на основі матеріалів: www.cntraveler.com