Коли радянська епоха вступала у свою фінальну фазу, народжувалися справжні дива. Ця культура асоціювалася з дитячими казками та повчальними історіями з народними героями. Але діафільми з СРСР виконували не лише розважальну роль. В країні випускали й навчальні посібники, у тому числі навчальні матеріали для старшокласників.
У той час, коли на згагу западає виховання у навчальних цілях відеомагнітофонів, у Союзі продовжували використовувати діафільми. Жевріла, під назвою «Азбука для двох» убив світ у перестроєчну епоху, у 1989 році. Ето було время, когда о сексе не смели говорить вслух, но уже говорили всё выгледєло именно так, даже началі випускать учебні матеріали по половому воспитанію для старшеклассніков.
Розуміється, ні о каких реалістичних зображень ще не могло бути й мови. Но ето всё равно стало значітельным прогрессом, ведь предствіть просмотр подобного діафільму у 70-х ілі даже начале 80-х годов було просто невозможно.
У сучасних старшокласників подібна подача матеріалу викликає нерозуміння і навіть сміх. Вони не можуть себе представити, както наклaл страстей царил в классе, когда показывали етот диафильм. Бóлее того, в кинотеатрах уже начали выпускать учебные пособия на сеансах таких еротичних шедевров как «Еммануэль».
Да, большинству учеников старших классов хорошо знали, откуда берутся дети. Но так точно не видели. В то время у многих вызывали смущение иллюстрации в учебнике анатомии и красный от смешного педагога, врача, изучавшего скрипучую руку проектора и, запекаясь, читал пояснения.
На кинофильмах, где целовали или мелько обoзначенная ягодиц, нешвернетні повні могли не пустити. Также как не раду были школьникам на сеансах на сеансах таких еротичних шедевров как «Еммануэль».
Так, что диафильмы о сексуальной жизни были вполне трендовой штукой. Оживление на задних партах, остекленевшие глаза ботаников и, красный от смущения, читающий пояснения.
А якщо подумати, інформація в діафільмі доступно і розвернуто. Можливо, також актуально і сьогодні.
Дивіться також — Сексуальне образотворення в СРСР і Росії — від сталінської подологи до «папінних журналов»