Наш організм – це дивовижний механізм, де кожен процес має своє глибоке значення. Останні наукові прозріння розкривають, що навіть у найтонших біохімічних сигналах, що циркулюють у нашій крові, можуть ховатися ключі до розуміння майбутнього здоров’я. Зокрема, дослідження, проведене в престижному Каліфорнійському університеті в Сан-Дієго, виявило біомаркер, здатний передбачити схильність до деменції за десятиліття до того, як з’являться перші тривожні ознаки.
Це революційне відкриття, опубліковане у впливовому виданні JAMA Network Open, зосереджується на ролі фосфорильованого тау 217 (p-tau217) – білка, рівень якого в крові може свідчити про ранні, ще непомітні зміни в мозку, тісно пов’язані з розвитком хвороби Альцгеймера.
Зокрема, спостереження за старшими жінками, які на старті дослідження демонстрували бездоганну когнітивну функцію, але мали підвищений рівень p-tau217, показали разючу закономірність: через кілька років вони здебільшого стикалися з легкими когнітивними порушеннями або повноцінною деменцією. В окремих випадках цей біохімічний “сигнал лиха” випереджав діагноз на вражаючі 25 років. Це дає підстави вважати, що патологічні процеси, що ведуть до деменції, можуть розпочинатися задовго до будь-яких клінічних проявів, непомітно формуючи підґрунтя для майбутніх проблем.
«Наше дослідження відкриває захопливі перспективи: ми отримуємо можливість ідентифікувати жінок із підвищеним ризиком деменції задовго до появи симптомів», – ділиться думками доктор філософії Аладдін Х. Шадяб, один із провідних авторів роботи. «Такий тривалий часовий горизонт дає нам безцінний простір для розробки стратегій ранньої профілактики та більш сфокусованого моніторингу стану здоров’я, не очікуючи, доки труднощі з пам’яттю почнуть негативно впливати на якість життя».
Глибокий аналіз охопив 2766 учасниць проєкту Women’s Health Initiative Memory Study. Це масштабне національне дослідження, розпочате наприкінці 1990-х років, об’єднало жінок віком від 65 до 79 років, за якими спостерігали протягом чверті століття. Важливо, що всі учасниці на момент включення в програму мали цілком нормальні когнітивні здібності.
Згодом, використовуючи збережені біологічні зразки, вчені виміряли рівні p-tau217. Виявлені кореляції між цим біомаркером та подальшим розвитком когнітивних порушень стали основою для висновків.
Результати показали беззаперечний зв’язок: жінки з вищим вихідним рівнем p-tau217 мали статистично значущо вищу ймовірність розвитку деменції в майбутньому. Ризик зростав пропорційно до рівня біомаркера, причому найвищі показники відповідали найвищому довгостроковому ризику когнітивного зниження.
Цікаво, що сила цього зв’язку виявилася нерівномірною. Вищі рівні p-tau217 були сильніше асоційовані з погіршенням когнітивних функцій у жінок, старших за 70 років, порівняно з молодшими учасницями на старті дослідження. Також спостерігався посилений зв’язок у жінок, які мали генетичну схильність до хвороби Альцгеймера, зокрема, наявність варіанту APOE ε4.
Крім того, виявилося, що p-tau217 демонстрував вищу точність у прогнозуванні деменції серед жінок, які отримували гормональну терапію (естроген та прогестин), порівняно з тими, хто отримував плацебо. Були відзначені й певні відмінності між етнічними групами, хоча інтеграція показників p-tau217 з віком значно підвищувала прогнозну точність для всіх.
«Біомаркери, що визначаються за допомогою аналізу крові, як-от p-tau217, є надзвичайно перспективними. Вони є значно менш інвазивними та потенційно доступнішими, ніж методи візуалізації мозку чи аналіз спинномозкової рідини», – зазначає доктор філософії Лінда К. МакЕвой, провідний автор дослідження. «Це відкриває шлях до прискорення досліджень факторів, що впливають на ризик деменції, та до ефективної оцінки профілактичних стратегій».
Наразі аналізи крові на основі таких біомаркерів не рекомендуються для рутинного клінічного використання у людей без симптомів когнітивних порушень. Науковці наголошують на необхідності подальших досліджень для визначення оптимальних протоколів застосування тестування на p-tau217 у практичній медицині та оцінки його впливу на результати лікування.
Майбутні дослідження будуть спрямовані на вивчення взаємодії між гормональною терапією, генетичними факторами, віковими змінами та рівнем p-tau217 у плазмі крові, а також на їхній сукупний вплив на ризик розвитку деменції.
«Наша кінцева мета – не просто прогнозування, а використання цих знань для уповільнення або навіть повного запобігання розвитку деменції», – підсумовує доктор Шадяб.