Останнім часом до психологів часто звертаються батьки з дітьми-підлітками, які скаржаться на те, що вони не розуміють одне одного. Діти нічого не хочуть, нічим не цікавляться, а батьки б'ються з того, щоб забезпечити дитині все, чого не мали самі, і не розуміють, чому дитина це не цінує.
А все досить просто. Коли Ви хочете щось зробити для своєї дитини, запитайте її, а чи потрібно їй це. Чи важливо для вашого сина (дочки), що виріс, те, що ви йому пропонуєте, або це важливо для Вас. Кожна людина має рівні права і несе рівну відповідальність за свої вчинки.
Людина не краща і не гірша за Вас, якщо думає по-іншому. Варто мати на увазі, що кожен має право жити у згоді зі своїми уявленнями, головне, щоб це не порушувало права оточуючих людей, і якщо Ви хочете свободи у цьому питанні для себе – поважайте подібну свободу для інших! Навіть для підлітка. Навіть якщо уявлення Вашої дитини не збігаються з Вашими.
Спробуйте продемонструвати своєю поведінкою таку позицію: «Я поважаю твою систему, не сумніваюся в її цінності (а значить – у твоїй цінності як людині!), але в мене є свої причини, через які в даний момент мені зручніше те й те, що знаходиться в рамках закону».
Підліток повинен відчувати, що Ви добре ставитеся до нього, причому саме в той момент, коли Ви з ним взаємодієте. Виявляйте свою любов до нього та довіру до його вибору дій.
Адже для кожної дії (або її відсутності) у житті є свої причини! Якщо дитина зависає над “компом”, або перед екраном телевізора – він щось отримує від цього; якщо дитина не хоче прибирати за собою, або повертатися вчасно додому, вона має для цього причини!
Як тільки Ви забудете про перевагу ваших аргументів і прийміть за аксіому рівнозначність Ваших бажань (для нього це важливо!), Вам стане набагато простіше. Тому що Ви виявите, що енергія невиправданого очікування потроху піде з вашого життя, очистивши поле для реальної, ефективної взаємодії та розуміння.
Якщо Ваші слова регулярно не діють, значить, Ви недостатньо знаєте справжні потреби Вашої дитини. Варто поговорити про цю ситуацію окремо та попросити його пояснити Вам, «що саме означає цю дію (бездіяльність) для нього?». Можливо, в результаті Ви знайдете компроміс або приймете ситуацію такою, якою вона є, звільнившись від маси негативних емоцій з цього приводу!
Наші емоції, як і очікування, дуже заважають бачити ситуацію як вона є. Можна, звичайно, і “натиснути”, але в цьому випадку, навіть якщо “результат отримано”, згодом виявиться, що Вам потрібно докладати більше і більше сил для його досягнення. Плюс – підліток втрачає здатність самоврядування і рухається вперед лише вашими «стусанами».
Тож чи варто витрачати сили та енергію марно? Може, варто навчитися самим та допомогти підлітку навчитися користуватися своїми правами та брати відповідальність за свої дії (або бездіяльність)?
