Кожен із нас сумує за дитинством. Адже в країні дитинства світ яскравий і світлий, день триває довго, а те, що поруч, завжди цікаво. У цьому світі нас люблять та охоче прощають. У ньому живуть чарівні історії та казки, а добро перемагає зло. Але головне – у дитинстві ми щирі та чисті.
Коли зникає інтерес до життя, починається ностальгія з дитинства. А дитинство – ось воно – поряд! У усмішці, казці, якійсь грі. Варто налаштуватися і дорога відкрита. Це просто! Згадати себе дитиною та посміхнутися світу. І станеться Чудо. Світ стане яскравим і різнобарвним, день довгим-довшим, а добро переможе зло. І сон буде міцним. Як же інакше? Адже у світі дитинства читають казки, дивляться добрі фільми та лягають спати із чистою душею.
Відомий фольклорист та дослідник казок В.Я. Пропп сказав: «Усі види літератури колись відмирають. Тим часом казку розуміють абсолютно всі».
То чому б не написати казку? Собі, дитині, друзям.
11 грудня 2010 р. у рамках Фестивалю «Я – книга» у Тургенєвській бібліотеці (Москва) вела семінар на тему: «Складаємо казки разом». Продумуючи план виступу, хотіла поговорити про казку як унікальний жанр, розповісти про карти Проппа (була навіть думка – почитати свої казки). Проте план полетів убік, щойно побачила слухачів (переважала молодь). Мені стало очевидно, що вони прийшли не за тим, щоб слухати теорію – гостям Фестивалю було цікаво: чи можна вигадати казку звичайній людині? І я їм сказала: Так. Міні-казку може написати будь-хто. Достатньо мати бажання, якісь ключі, навички, підключити уяву і… поринути у дитинство».
І ми вирішили спробувати.
Я змінила канву виступу та включила слухачів у творчий процес. Взявши за основу поради Джанні Родарі, ми почали разом складати казки.
Перший прийом – «Біном фантазії»
Слухачі отримали невеликі листочки, де треба було написати два слова (іменники) так, щоб один учасник не бачив слова іншого.
Вийшли такі пари: їжачок – бюст, вітер – вухо, піаніно – дзиґа, пам'ятник – мармеладки, висота – механізм, кінь – куля, корабель – мрія.
Початок був за мною, а мої слухачі підхоплювали думку, додавали, вигадували цікаві сюжети. В результаті вийшло кілька кумедних казок, які розкріпачили аудиторію та сприяли створенню казкової атмосфери.
Коротко сюжет по темі: пам'ятник – мармеладки (не казка, а канва сюжету).
Площа, на ній пам'ятник, навпаки – кондитерський магазин. Передноворічна ніч закінчується. Пам'ятник дивиться вниз. На брудному снігу – конфетті, гірлянди, фантики…
Пам'ятник самотній, ніхто не подарував йому жодного подарунка. Раптом він помічає біля постаменту мармеладного зайця. Брудний, з відкусаним вухом – той тихо стогне.
Далі у нас народився сюжет про те, як пам'ятник та мармеладний заєць стали справжніми друзями.
Другий прийом – “Що було б, якби …”
Варіанти:
…якби з книжки втекли всі літери;
…якби їжачок захотів змінити зачіску;
…якщо б повітряна кулька вмів мріяти;
…якби комп'ютер ожив;
…якби Снігуронька навесні не танула, а Водяний з Льошим жили б не в лісі-болоті, а на грубці в хаті;
…якби дідусь перетворився на кота.
Початок казки на тему «Що було б, якби комп'ютер ожив» :
«Засидівся якось Сергій за комп'ютером і тільки зібрався його вимикати, як на екрані з'явився інший екран. На сріблястому полі – квадратні очі, ніс, наче закучка, круті завитки по краях.
« Дивно! – подумав хлопчик. – Такої картинки ще не бачив».
Раптом очі здригнулися, і в намальованих зіницях блиснули іскри. Наче сполохи пролетіли. Вузька щілина рота стала ширшою, і з неї виринув овал. Він розташувався десь на лівій щоці, і його полем побігли літери: «Привіт! Давай дружити».
Як у коміксах: на передньому плані – герой, у овалі – його слова.
Сергій прилип до стільця. Картинка нагадувала робота. Точніше, його обличчя…».
Далі можна вигадати сюжет, як комп'ютер виходив на зв'язок і «жив» на екрані. Якимось невідомим чином він знав про події у житті Сергія, і той отримав справжнього друга – того, з ким можна обговорити все. А потім …, потім Комп ввів його у свій світ (тут, звичайно, повинні бути знання програміста – інакше не буде достовірності).
Прийом третій – «Казки навиворіт»
Вивертаємо відомі казки «виворот-навиворіт». Можуть вийти дуже кумедні твори.
Наприклад, теми сюжетів:
• “Колобок”. Колобок у казці – злий-презлий і за всіма ганяється, щоб з'їсти. Відплата настає тоді, коли він проковтнув їжачка.
• «Вовк і семеро козенят». Тут семеро козенят – семеро розбійників-мисливців. Вони полюють за Вовком (припустимо, він занесений до Червоної книги, такий же цінний і зникає, як уссурійський тигр). Козенята хочуть його зловити та продати «лівому» зоопарку.
• “Попелюшка”. Попелюшка в нашій казці була не падчеркою, а молодшою, улюбленою дочкою «мачухи»-чаклунки. І доброю вона тільки прикидалася. А сама, коли батька вдома не було, сестер по дому ганяла, волосся ним драла, мишей за шкірку засовувала – словом, чаклункою радувала і в її чорну душу надію вселяла.
Прийом четвертий – “Салат з казок”
Тут я дозволила собі прочитати уривок з мого дитячого роману «Аришини історії», де три героїні складали казку, в якій були перемішані герої з «Кресало», «Краснозірка та Білозорька», «Крошечка-Хаврошечка»
Наступні прийоми – «Дитина, як дійова особа», «Що було потім», «П'ять + один», «Народні казки як будівельний матеріал»…
Чула, що психолога Л.С. Виготському належать слова: “Творчість – це збереження дитячості”. Думаю так і є. Ті, хто у дорослому стані може дивитися на життя свіжим, оптимістичним поглядом, зазвичай займається творчістю.
У тлумачному словнику за редакцією Д.Н. Ушакова є визначення: «Дитячість – дитинство характеру, нерозумність, наївність, властива дітям. Викинувши «нерозумність», я додала б «довірливість».
Зазвичай, діти чисті, довірливі, відкриті. Їхню «гуру» – інтуїція, розум – лише поводир. І мене це тішить. Адже інтуїція – це зв'язок із Космосом, а розум – лише інструмент. А між ними – бар'єри. Ті, що збудували життя. В одних – частокіл, в інших – маленькі та старі. Думаю, ті, хто вміє змітати бар'єри, поряд із дітьми. І в цих людях живе дитячість. Вона у усмішці, очах, слові, у бажанні фантазувати. Думаю, це дар , і його треба берегти. І ще. Цим задарма треба ділитися.
Думаю, світ тоді стане світлішим, і ми опинимося в казці – у тій, що написали самі.
