Усі ми колись були маленькими. І всім нам хотілося – нестерпно хотілося, тут і зараз, негайно – цукерок (ляльок, олов'яних солдатиків, яблук, казку вголос). Про що ми відразу повідомляли батькам, вимагаючи надати бажане. З цього погляду позиція дитини зрозуміла. А як же бути бідним батькам чада, апетити якого іноді перевершують рамки терпимого, а то й законного (наприклад, авторка статті в дитинстві вимагала від мами відібрати у Катьки таку саму сукню, як у неї). На тисячу «хочу» навіть у найтерплячіших і найдобріших батьків не завжди знайдеться відповідь. То чи потрібно щось забороняти дитині чи ні? За порадою ми звернулися до дитячого психолога Аліни Зільперт.
Слово «не можна» малюк починає розуміти досить рано. Не можна чіпати чашку – гаряче. Не можна тягнути кота за вуса – вкусить. Однак не слід зловживати цим словом, як стверджують психологи, це може призвести до того, що дитя взагалі перестане його сприймати. Краще попередити про наслідки, дати помилитись, але, природно, лише під вашим чуйним контролем. Якщо ж заборон не уникнути – обов'язково поясніть – чому. Наприклад, не можна торкатися розетки, в ній електрика, яка небезпечна. «Чому небезпечно» – він запитає обов'язково, але трохи пізніше, вдаватися у фізичні теорії ні до чого.
Коли ви щось забороняєте своєму малюкові, постарайтеся переключити його увагу на інший об'єкт, дію, захопити грою. Це допоможе уникнути концентрації уваги на забороненому об'єкті, адже, як відомо, заборонений плід солодкий. Якщо не мотивувати свої заборони, не турбувати себе поясненнями – чому саме не можна – чекайте лиха.
– Можна я піду на день народження до Свєтки?
– Не можна.
– Чому?
– Тому.
Знайомий діалог? Рано чи пізно цікавість візьме гору над страхом засмутити батьків, зробити щось заборонене, бути покараною, у вашої дитини з'являться від вас секрети, довірі кінець. І вдома син буде зразковою, тихою дитиною, але компенсує це поганою поведінкою в школі, в компанії однолітків, його важко буде обдурити вчителям, адже він звик, що єдиний аргумент – це покарання. Або ж ви виростите обережну і боягузливу дитину, світ навколо якої сповнений невідомих небезпек. У майбутньому це не зіграє йому на руку, повірте.
Але й перегинати ціпок із «можна» теж не слід. Нерідко зустрічається такий принцип виховання: «нічого страшного, триста разів впаде, на триста перший зрозуміє». Загалом, ця позиція нічим не краща за першу і пояснюється вона, скоріше, не прагненням виростити дитину самостійною і сміливою (хоча в таких сім'ях діти зазвичай і справді дорослішають швидше), а небажанням приділяти час вихованню, безвідповідальності батьків. Це зовсім непотрібний та невиправданий ризик для дитини. І самі дорослі не завжди в змозі впоратися зі своїми проблемами, що ж говорити про дитину, яка надана сама собі? Взаємна довіра, спілкування та чесність – ось основні принципи, які допоможуть вам у вихованні гармонійної, цілісної особистості.
Багато батьків, слідуючи своєму обов'язку, опікуються своїм чадом як можуть від всіляких небезпек, навіть якщо ті небезпеки не є. Все-таки дайте малюкові трохи волі. Якщо ви бачите, що наслідки подвигів не критичні – нехай робить. Нехай вчиться кататися велосипедом, нехай будує курені, лазить по деревах, вишиває.
Дослідницький інтерес дозволяє дитині дізнатися про світ, а ви можете цьому перешкодити. Дайте йому самому одягатись, зав'язувати шнурки, поясніть, як правильно і не заважайте. Звикаючи жити за чиєюсь вказівкою під постійним пильним контролем дитина і в дорослому житті виявиться нездатним до прийняття власних рішень, це зробить його безсилим перед життєвими труднощами, що виникають.
Ну і мабуть ще одна порада – встановлюючи правила для дитини, ви повинні самі дотримуватися їх неухильно.
Юлія Пилипчатіна
