Чи не об'єкт як мета, а лінзи, своя оптика? Тепер з'ясувалося, що в романтичному почутті є те, що можна було б визначити як усім нам відомий трансфокатор або відеооб'єктив.
У журналі Scientific American було описано експеримент, який проводився в Амстердамському Університеті німецьким професором Ферстером (Jens Ferster). Вивчалися розумові процеси у людей, частина з яких перебувала в «романтичному серпанку», інша – просто задовольняла по можливості свої фізіологічні потреби. Це те, що називається, мабуть, «сексуальним партнерством» (схоже, досить поширене явище, щось із серії «проведена разом ніч – зовсім не привід для знайомства», «нічого особистого» тощо).
З'ясувалося, що певне почуття, різноманітність форм якого звично визначається словом «любов», викликає в діяльності людського мозку ефект схожий на відеооб'єктив. Думковий «огляд» простягається далеко в майбутнє, причому, фантазія розігрується від простих логічних «що ж на весілля надіти» і «чи будуть у наших дітей такі ямочки на щічках, як у мене» до глибших і складніших «та як там мій орлик-соколик» і «здається, здається крапки».
А ось щодо того, що називається «чистим» або «тверезим сексом», фокусування мозку зрушується у зворотний бік. До строго аналітичних досліджень: «якщо ви думаєте, що вони перевіряють ваші целюлітні клітини або форму вашого живота, то можливо, вони так і роблять»… (це не я сказала).
Німецький професор пішов далі і довів, що думки про кохання (тобто почуття, навіть цілком нескромні при цьому думки) пробуджують творчий початок у людині (аж до блокування аналітичного). Власне доводиться те, що всім відомо давно з літератури. І із самого життя. Начебто ми не знаємо, що сильно закохана людина не здатна помітити не тільки «клітини», але іноді ніг не чує і дороги не розрізняє.
Вже в іншому журналі (Personality and Social Psychology Bulletin) було описано схожий за результатами експеримент. Було обрано три групи: одна уявляла собі «романтичну прогулянку», друга – «ніч, повну вогню» з маловідомим партнером, третя (контрольна) – прогулянку наодинці. З'ясувалося, перша група показала чудові результати там, де справа стосувалася творчих завдань, друга – непогані там, де справа стосувалася логічних завдань, третя не виявила нічого особливо видатного.
Зробили висновок, що так звана платонічна любов у багатьох своїх проявах схожа з «романом» (де є почуття у відповідь), вона також розцвічує життя в фарби, розширює наш мозковий «об'єктив», змушуючи побачити масу «об'єктів», недоступних звичайному зору.
Зустрічала вже в цьому журналі багато текстів і коментарів до них, в яких пишучі (як правило, жінки) закликають дотримуватися принципу: не люби (не дружи, … не живи?) і не «обламаний» будеш, не ображений будеш у своїх почуттях. Звичайно, «якщо у вас нема тітки, то вам її не втратити», це відомо.
Не допускати у своє життя щось, що може потім обернутися проблемами, стресом, сльозами, черговим «обломом», висновком «всі мужики сволоти» (а також жінки, «невдалі» діти, начальники, далі скрізь) – можна. Але найчастіше – це «утік» у невідомому напрямку, вид «ескапізму», але ж не в тайзі ж у часницях живемо, живемо серед людей, тих, які є, інших поки що не вигадали. Та й немислимо втекти.
Вирощувати, культивувати та смакувати свої особисті невдачі, колотнечі та прикрості, звичайно, не треба. Але закритися від невдач неможливо, гарантувати собі щасливий результат (мається на увазі, мабуть, мендельсонівський «Весільний марш» і «жили довго і щасливо, померли в один день») – нереально. Чому це в нашому житті можна запобігти повній впевненості? Тож «мати чи не мати» – стара витончена загадка, вирішувати її кожному та індивідуально.
Не до кінця зрозуміло (для мене, втім), як чітко можна розмежувати творче чи логічне завдання. Деякі здатні і завдання «двічі два – скільки?» вирішити цілком творчо, коли справа стосується власної бухгалтерії. А зварити «суп із сокири» або з того, що знайдено по засіках, – це творче чи логічне завдання?
Інша справа, що насильно не тільки милий не будеш, а й саму любов не покличеш. Не можна у щоденнику помітити: понеділок, 15.00 – закохатися. Як у казках – одружуся з першою, хто з'явиться в полі мого зору?
Але й бігти від почуттів «швидше лані», випалювати розпеченим залізом у собі всі паростки, що прокидаються, — навряд чи варто. А раптом щось станеться разом із щастям (нещастям) любити? Вже якщо ви опинилися в солодкому (напівсолодкому, як шампанське) полоні, то так тому й бути.
Амур, Купідон, Ерос — той самий бог кохання в різних культурах. Якщо вже потрапила його стріла в ціль, можна пригадати, що настає час не тільки зухвальства, туги, радості та страждань, а й час якихось інших можливостей.
