Кожна жінка має природну потребу бути слабкою, захищеною, почуватися як «за кам'яною стіною». Завжди є бажаний образ коханого. Але в житті не часто виходить побудувати стосунки саме з такою людиною. Понад те, сильні духом, неженські жінки страждають від цього, що поруч із нею слабкі, безвільні представники сильної частини людства. Чоловік не може конкурувати із жінкою. Якщо уперта дівчина зустрінеться з упертою молодою людиною, вони не протримаються і дня у стосунках! Вона стукне кулаком по столу, він стукне кулаком по столу, а хто погоджуватиметься?
Чоловік, який завжди погоджується, – підкаблучник. Можна сміливо сказати, що це придумані стереотипи суспільства. Але не можна посперечатися з тим, що у природі роль чоловіка – захисник, здобувач, воїн тощо. А роль жінки – хранителька вогнища. Тож кому належить бути найсильнішим у парі?
Звісно, не все так однозначно. Жінка має бути сильною, хоча б для того, щоб подолати свої життєві негаразди, труднощі, прогодувати та виростити дітей. Навіть для звичайного терпіння самотності, вміння прожити одній. Але це не заважає їй погоджуватись, поступатися, йти на компроміси, приймати людей і не сперечатися з ними. А разом з тим, сильний чоловік виживе лише поряд із м'якою, податливою партнеркою.
Практика показує: щаслива та хранителька вогнища, яка живе зі справжнім (у її виставі) чоловіком. Можна довго сперечатися, доводити, що жіночність не є актуальною. Але, боюся, що у найзапекліших сперечань особисте життя не склалося. І, десь у глибині душі, вони журяться про те, що малюється в їхньому образі, мріях. Про те, що вміє постояти за себе і за свою сім'ю, підставить своє сильне плече і іноді дозволить їй бути слабкою, безвільною, беззахисною.
Я не бачила щасливих сімей із лідером – жінкою. У таких парах обидва завжди не задоволені своєю біологічною роллю. І це породжує сварки, невдоволення, біль, агресію. Вона категорично вимагає, щоб він у всьому їй поступався і зневажає поступки. А він, який перестав відчувати себе захистом будинку, абстрагується і живе у своєму світку. Рішень не бере, у вихованні дітей участі не бере, слова всупереч не скаже. І якщо любить свою пасію, то зовсім не тією любов'ю, якою хотілося б. А вона, незатребувана природа, часто страждає на хвороби жіночих органів. У скількох вольових знайомих, вирізані матки, виросли пухлини грудей та інше, не перерахувати.
У мене був схожий досвід. Коли в кожній сварці я виявляла агресію, здавалося, захищаю себе. Насправді відстоювала свою правоту і судорожно репетувала. Горда “Амазонка” з “сильним характером” по суті, маніпулювала і вимагала “вийми і поклади тут і зараз те, що я хочу” або “А тепер кайся і падай у ноги”.
Іноді здавалося, всередині мене живе озлоблена задавлена вовчиця. Вона постійно бореться і обстоює свої права життя на свободу. Усі мої вимоги були категоричними без компромісів. Хоча здавалося, що йду назустріч, а цього не цінують. Усередині вирували бурі та урагани. У моменти агресії я могла «розмістити все» на своєму шляху. Якась незрозуміла внутрішня енергія виливалася назовні із силою, що конкурує із чоловічими пристрастями. Чи треба цьому дивуватися, якщо зважити на те, що з дитинства мене виховували як «дочка командира». Мені була невластива жіночність, прийняття, м'якість. Зате я вміла лазити по деревах, «воювати», наказувати, керувати. Звичайно, все це не сприяло гармонійному мирному союзу. А скоріше, навпаки. Тому що я виступала у ролі другого чоловіка.
Для того, щоб будувати гармонійне кохання, так важливо бути жіночним. Вміти поступатися та погоджуватися. Бути миротворцем, а не призвідником воєн. У військових діях взагалі не брати участь. Або перечікувати їх, або відразу здаватися. Зараз, коли він рве і метає, треба виявити смиренність. А потім, коли він буде добрий і поблажливий, м'яко притиснутися, огорнути, і промуркотіти своє ласкаве: «а я проти». Обов'язково із прийняттям. А якщо він все одно хоче зробити за своїм, то нехай робить! Він же чоловік! Ти ж хотіла бути за кам'яною стіною. От і розслабся. Дозволь свою «стіну» вирішити всі проблеми. Адже ти ж сама обрала цю людину у своє життя. Радуйся йому, дай можливості для зростання, а не задавлюй їх своєю волею.
Ми продовжуємо публікацію статей за мотивами книги: «Шлях до себе або історія одного перетворення». Автор: Наталія Москальова.
Наталія Москальова пройшла серйозний шлях особистісних змін. Їй вдалося повністю подолати в собі такі проблеми, як нещасливе кохання, невпевненість у собі, низька самооцінка, конфліктність та багато інших. Через розуміння себе дійшла розуміння інших людей. Про досвід подолання недосконалостей написала дві книжки: ” ” Шлях себе чи історія одного перетворення ” ” і ” ” Маленькі кроки до великим змін ” ” .
Книга ” Шлях до себе або історія одного перетворення ” ” розповідає про жінку, яка зрозуміла, як можна стати щасливою. Кожна жінка (та й чоловік) мріє про повноцінну сім'ю, про чоловіка, який любить (дружину). Кожен із нас хоче стабільності, надійності, тепла. А натомість ми часто отримуємо конфлікти, нерозуміння, біль, невдачі… Як же подолати все це та досягти свого щастя? Чому часто не складаються наші стосунки з дітьми, батьками, і що потрібно робити, щоб усе склалося? Ви знайдете відповідь на це та багато інших питань.
З прочитанням цієї книги, ви відкриєте свій, новий світ відчуттів, почуттів, бажань та задоволень. Ви зрозумієте, що все у ваших руках, і переконаєтесь у цьому самі.
І якщо ви захочете і докладете зусиль, то ваше життя справді стане щасливим. І ваша радість не залежатиме від випадкової миті. Щастя буде постійним супутником всього вашого життя.
