Напевно, немає людини, яка б відмовилася від щасливого шлюбу. Але часом ми самі створюємо в сім'ї нерозв'язні проблеми, позбавляючи свободи себе та партнера
Чому так відбувається і чи можна вирватися із полону співзалежності один від одного?
Любов-морква
І знову весь вечір – на нервах. Чоловік зателефонував після роботи, сказав, що буде години за три: оскільки п'ятниця, вирішили попити пивка з колегами. Час майже до півночі, і де він, невідомо, а мобільник видає те саме: «Телефон абонента вимкнений або знаходиться поза зоною досяжності мережі». Скільки разів уже було таке! Іноді сильна половина моєї подруги взагалі приповзає додому «на
бровах». Ніна все сподівається, що їй вдасться змінити чоловіка: він же дуже хороша людина, я її люблю!
Усі десять років шлюбу вона як дбайлива матуся. Чоловік для неї немов дитина, яку вона опікується, виховує. Але ця роль її «дістала». Іноді до Ніни приходить такий розпач, що хочеться все кинути та розбігтися. Та й здоров'я через постійні переживання за чоловіка підводить: загострився гастрит, щитовидка пустує.
А в іншої моєї подруги – Наташі – ситуація зовсім інша: вона звикла бути беззахисною
дівчинкою, за яку чоловік вирішує багато її проблем. Але живе вона в виснажливому душу страху: роки йдуть, а раптом чоловік захопиться юною чарівницею і піде до неї? Вона прагне догоджати чоловікові у всьому, а йому, схоже, це починає набридати.
Подібних варіантів – безліч. Подивитися збоку – звичайні сімейні пари, а за зачиненими від сторонніх очей дверима сімейна «ідилія» приймає зовсім інший оборот. Такий шлюб, який, як валіза без ручки – і кинути шкода, і тягти сили немає, психологи називають співзалежністю, феноменом склеєності з партнером. У таких шлюбних спілках увага одного або обох подружжя концентрується не на собі, а на особистості партнера. Кожен намагається встановити контроль один за одним, звинувачує у своїх проблемах іншого і сподівається, що друга «половина» таки чинитиме саме так, як хочеться цього йому. Контроль за поведінкою своєї «половини», спроби диктувати «правила гри» (навіть із найкращих спонукань) руйнують того, хто намагається це робити. Але й другий партнер відчуває постійний психологічний дискомфорт, тож співзалежність перетворюється на серйозну сімейну хворобу.
Втрачена автономія
Чому людина втрачає автономність власного Я і стає залежною від іншого? Цьому феномену є різні пояснення. Але більшість психологів сходяться на думці, що коріння проблеми сягає раннього дитинства.
– Співзалежність формується через те, що певні етапи розвитку дитини залишаються
незавершеними, – каже психолог Марія Поліванова. – Наприклад, мати (або інші близькі йому люди) придушують його ініціативу, зловживають незліченними заборонами, висувають цілком протилежні вимоги до виховання або взагалі приділяють йому мало уваги тощо.
Якщо у дитини «правильне дитинство», вона почуватиметься в безпеці, що дає їй можливість вивчати і пізнавати світ, набувати необхідних психологічних навичок, відчувати себе як цілісну особистість, приймати самостійні рішення, брати відповідальність за себе, тобто не потребувати того, щоб хтось інший керував ним.
Якщо ж цього не відбувається, у дитини формується особлива форма захисної поведінки, яка стає для неї звичною, затягує, вона прагне зберегти такий нездоровий стан речей, оскільки представляє його єдино комфортним і боїться щось змінити. І це прагнення співзалежності залишається в нього і тоді, коли він сам стає дорослим.
Не МИ, а Я + Я
Кожному хочеться бути коханим і відчувати почуття близькості як фізичної, а й душевної. Коли утворюється сім'я, наречені, як правило, відчувають особливе єднання, злитість і насолоджуються цим. Але час іде, може «Ми» довго прожити неможливо. Логіка життя така: щаслива сім'я це – «Я+Я», тобто дві індивідуальні особистості, які прагнуть і вміють глибоко розуміти, поважати унікальність один одного. Це вміння напрацьовується. Як зауважив хтось із класиків, сім'я – це невтомна праця душі. Так що спільне життя будь-якої пари нереальна без зіткнень, конфліктів і, звичайно ж, криз.
– У ці періоди здається, що стосунки розвалюються і виникає бажання зберегти їх за всяку ціну. Саме в такі моменти кожен із подружжя може бути сфокусований на своєму партнері більшою мірою, ніж на собі, – каже Марія Поліванова. – І ймовірність виникнення тенденцій співзалежної поведінки різко зростає.
При здорових стосунках подружжя може справитися з «ремонтом»: нормальна сім'я здатна самовідновлюватися. Але якщо розвивається співзалежність, то дії подружжя буде направлено на розчинення в партнері. До факторів, що підтримують співзалежність, фахівці відносять і пристрасть одного з партнерів до алкоголю, наркотиків, азартних ігор, і навіть шопінгоманія, а
також побутові, економічні умови сім'ї і, безумовно, ситуацію форс-мажору – наприклад, якщо один із подружжя тяжко і серйозно хворий.
Разом чи нарізно?
Щоб почати змінюватись, потрібно по-справжньому захотіти цього. Психологи кажуть: люблячим людям
добре бути поруч, але не надто близько. Інакше виникає психологічна тіснота, і немає простору у розвиток особистості кожного окремо. Теоретично це зрозуміло будь-кому. Але як розсунути межі психологічного простору у реальному житті?
– Насамперед потрібно зрозуміти причину, яка лежить докорінно взаємин, – каже Марія Поліванова. – Звичайно, було б непогано звернутися за допомогою до психолога, якщо є така нагода. Якщо ні, існує багато спеціальної літератури, яка допоможе розібратися у собі.
Нерідко у співзалежних сім'ях змінити відносини прагне лише один із партнерів, а другий або відмовляється брати участь у його спробах, або взагалі їм перешкоджає. Відносини стають все більш напруженими, наростають болючі переживання, невдоволення одне одним. І настає момент, коли на горизонті маячить розставання. Чи можна переламати ситуацію чи такий шлюб таки приречений?
– Відносини, найімовірніше, будуть приречені, – констатує Марія Поліванова. – У поодиноких випадках працюючий над собою партнер може своїм новим способом думок і дій вплинути на партнера, який чинить опір. Збереження шлюбу можливе, коли відносини будуватимуться на здоровій основі.
Крок за кроком до свободи
Якщо ви задумалися про те, що занадто «склеєні» з партнером і у вас виникло бажання багато чого змінити, це вже хороший знак: значить, ви все ж таки цінуєте ваші відносини і бачите потенційні можливості зміни їх якості. Отже, з чого почати?
Крок перший. Постарайтеся чесно відповісти собі на запитання: чим відносини з вашим партнером для вас цінні, важливі, що вам подобається і що саме ви хочете в них поліпшити?
Крок другий. Чітко визначте, яких взаємин вам хотілося досягти?
Крок третій. Проаналізуйте можливості досягнення бажаного результату.
Крок четвертий. Обговоріть з партнером ситуацію, що склалася: з'ясуйте, що не влаштовує в відносинах його, чи готовий він до змін, якими він бачить свою роль у цьому, розкажіть про те, як саме готові діяти ви.
Крок п'ятий. Разом продумайте, якою має бути програма реконструкції взаємних відносин, що взаємно влаштовує обидві сторони. Саме взаємна відвертість та відкритість одне одному допоможе прояснити дійсний стан речей, знайти конструктивні варіанти зміни життєвої ситуації та справді їх реалізувати.
До речі
Хто ж більше схильний до співзалежності – чоловіка чи жінки? На перший погляд здається, що саме у слабкої статі набагато вищий ризик залежати від партнера. Однак чоловіки не меншою мірою схильні до цієї недуги. Просто ролі у співзалежних партнерів різні. Найчастіше жінки в таких сім'ях беруть на себе роль гіперопікуючої матусі або маленької дівчинки, яка сильно потребує опіки чоловіка. А чоловік може бути або вічним маминим синком, або добрим татом, або домашнім деспотом.
