Ми живемо, працюємо, постійно кудись поспішаємо… Мріємо про велике кохання, і при цьому самі женемо її від себе. Що не так? Як досягти гармонії у відносинах з людьми, а насамперед – із собою? Це не так уже й складно.
Перший крок – це навчитися любити себе. Але з дитинства нас навчають протилежного. Адже кохання дає силу, кохання дарує крила. З любов'ю нічого не страшно, з нею можливо все. Але суспільству це не вигідно. Політика, релігія, вони всі хочуть експлуатувати, а людину, яка любить підкорити не можна. Бо як можна підкорити те, що й не чинить опір? Те, що у відповідь на все зло і ворожнечу просто продовжує дарувати кохання.
Чи спроможний ти бути наодинці з собою? Ні! Чи добре тобі на самоті? Ні! І я скажу чому. Ти не любиш себе. Нас усе життя змушують любити всіх, окрім себе. Нам кажуть, що ми грішні, що ми погані. І ми віримо у це. Тому тобі так неспокійно на самоті. Адже страшно опинитися під замком з поганою людиною, з грішником. Тому ми постійно шукаємо компанію.
Але й у компанії все не так просто. Спілкування між сучасними людьми зазвичай ґрунтується на взаємній критиці. Вони думають, що тільки принизивши іншого можна хоч якось підняти свій авторитет, хоч трохи покращити самооцінку. Виходить, що спілкування це нещире, награно.
Тільки той, хто може бути на самоті, може бути й з іншими. Лише той, хто любить себе, може любити інших.
Отже, відкиньте всі нав'язані стереотипи. Любіть себе! І це перший крок до справжнього кохання! Якщо любиш себе, то починаєш любити інших. Люблячи себе, ти пізнаєш себе, ти пізнаєш свою сутність, і тоді інші люди теж стають зрозумілішими, ближчими.
Коли ти любиш себе, то кохання є всередині. А якщо вона є всередині, то є що дати оточуючим. Якщо людина порожня, вона не може нічого дати, вона лише бере. Він хоче, щоб його любили, але кохання – дзеркало. Вона відбивається та повертається. А якщо їй нема від чого відбитися – вона пропадає. Вона не може відбитися від порожнечі. Ось чому так важливо любити себе, щоб вся істота була заповнена любов'ю.
І ось зустрічаються двоє людей. Їм так добре разом… Але вони одразу прагнуть зв'язати себе по руках та ногах. Одружитися, поставити купу умов. І кохання покидає їхній дім. Залишаються лише «відносини», «зв'язок». А кохання – це не зв'язок. Кохання – це річка, вона завжди у русі. Окови їй ні до чого. Вони вбивають її. Навіщо люди пов'язують себе? Вони бояться! Бояться втратити. Але там, де є страх – немає кохання. Є лише стосунки.
Забудьте про зв'язки. Просто будьте разом. Просто кохайте.
Усередині кожної жінки є чоловік. Усередині кожного чоловіка є жінка. Не треба відкидати їх, прийміть їх, усвідомте. Якщо жінка зрозуміє та прийме свого внутрішнього чоловіка, вона зможе зійтись і із зовнішнім. Вона зможе його зрозуміти. Адже чоловік та жінка такі різні. Вони думають по-різному. І це важливо розуміти. Без цього неможливе кохання.
Не можна вимагати від чоловіка, щоб він поводився і думав інакше, жінка теж не зможе змінити себе. Але можна зрозуміти, що ми різні, можна захоплюватись цією різницею. Можна пізнавати кожну тонкість мислення щодня. Адже інша людина – це величезна загадка!
І кожна загадка – унікальна. Хтось здатний любити все життя, а хтось мчить назустріч вітру у постійному пошуку нового партнера. Це потрібно ухвалити. Не можна прив'язуватись до людини. Це вже не кохання, а просто звичка. Важливо розвинути в собі «неприхильність».
І якщо кохання пройшло, не тримайтеся за мертві почуття. Відпустіть один одного. Скажіть: «Дякую, що була зі мною весь цей час!», «Дякую, що дарував мені щастя!», «Дякую, що любила!» і розлучіться друзями. Немає сенсу злитися і ворогувати, адже серцю не накажеш!
