Я довго сидів і слухав свого друга, який із болем у серці говорив про те, що йому вже за 30, а подруги, як не було, так і немає. Він відчайдушно копався у собі, вишукуючи і виплескуючи назовні частину своєї заплутаної свідомості.
Я пам'ятаю його з дитинства. Він завжди ставився до людей з добротою і відкритою душею, а ті сміялися і били його частенько по найуразливіших місцях. До дівчат він завжди ставився з трепетом. Йому завжди було важко зробити перші кроки, йому було страшно почути вирок. Він вирішив, що краще усунутись, і перестав робити чергові шалені спроби познайомитися. Тим більше, що за появою жінки відбудуться великі зміни. А це так страшно та так неспокійно.
Йшли довгі роки, а він так і не змінився. Він так і не зміг взяти себе в руки та визначити: що для нього важливе, а що – не дуже. В оповіданні друга мене глибоко вразила його страх залишитися одному, страх бути нікому не потрібним і не затребуваним в особистому плані. Він увесь час повторював одне й те саме питання: ''Де тебе шукати, друга половина?''
''Але навіщо її шукати?'' – Запитав я. На моє запитання він так і не зміг сказати нічого нового, обмежившись тим, що вже став старшим і потребує дружини.
Назва цієї хвороби – “самотність”. Від неї, судячи з опитувань, страждає кожен третій хлопець. Викликана вона відсутністю мети та сенсу життя. Безглузде існування штовхає людей створювати хибні образи своїх бажань.
Друга половина може бути дана людині тільки в тому випадку, якщо вона готова віддавати, при цьому ясно бачачи мету, що стоїть перед ними. Їм удвох доведеться прожити життя, дивлячись в один бік, а не один на одного.
Визначаючи хибні життєві цілі (сенс життя), ми анулюємо себе як особистість. Саме тому для того, щоб друга половина сама прийшла в моє життя, мені для початку слід сформувати себе (розвинути ті якості, які вимагає від нас природа), і лише потім природа дасть мені те, що є природним у її програмі розвитку людства. Адже чоловіча та жіноча половинки – це частини цілого. Окремо один від одного вони не можуть створити життя і в результаті можуть лише припинити своє існування.
Існує просте правило: коли людина готова, природа розкриває їй все сама, але коли людина не має сенсу існування і мети в житті, природа штовхає її силою страждань. Чим той, хто страждає, може ділитися з іншим? Лише стражданнями. А кому вони потрібні – чужі страждання?
Краще вивчати себе зсередини: свої бажання та наміри, здібності та якості. А найголовніше: знайти мету свого існування. Саме тоді природа відчує, що ми готові та відкриє все, що є необхідним для нашого духовного та фізичного існування.
Все у нашому житті починається і закінчується на нас. Все, що ми відчуваємо, знаємо, думаємо, бачимо і чуємо, штовхає нас до розуміння нашого розвитку, до необхідності набуття властивостей альтруїстичної природи.
