Чи можна побудувати гармонійні стосунки у парі, не вирішивши раніше своїх внутрішніх проблем? Багато хто не може відповісти на це питання. Але останнім часом все більше людей схиляється до того, що близькі, щирі стосунки здатні зцілити будь-які душевні рани.
Зустрічається чимало пар, в яких він або вона розкрилися і змінилися на краще. Може, вся справа в щирому бажанні партнера зробити так, щоб близькій людині було з нею добре?
Багато хто в конфліктних ситуаціях мимоволі поводяться так само, як їхні батьки. Так улаштована природа, що у доросле життя людина переносить ґендерні ролі, ставлення до життя, навіть слова та інтонацію, знайомі йому з дитинства. Варто поспостерігати за собою, і відразу помітно, як під час з'ясування стосунків раптом «включається» мама чи тато. На партнера обрушуються ті ж самі неприємні слова, наводяться знайомі з дитинства докази, тобто все відбувається за тим самим сценарієм, який колись розігрувався у власній родині.
У наслідуванні немає нічого страшного, поки цей образ не починає керувати життям. Якщо до зустрічі з коханою людиною не було приводу сумніватися у своїй правоті та правильному ставленні до життя, то, зустрівши його, треба усвідомити це як чудовий шанс стати вільнішим і проникливішим. Близька людина несе в собі свій власний досвід, і не слід забувати, що сім'я в нього була зовсім інша.
Багато хто неусвідомлено любить підганяти людину під свої уявлення. Якщо вчасно усвідомити цю небезпечну ілюзію та навчитися приймати людину з усією її неідеальністю, то налагоджувати контакти з іншими людьми стане також набагато легше. Нерідко все відбувається за такою схемою: радість від здобуття однодумця (як відразу здалося), а потім роздратування через те, що збігів у поглядах дедалі менше. Варто спробувати подивитися на себе очима близької людини та усвідомити, що слід максимально звільнитися від рамок минулого. Міцні стосунки виникають у того, хто навчився любити людину справжнього, а не вигаданого, з усіма його бажаннями та уподобаннями.
Непросту стадію злиття проходять майже всі пари. Але якщо вона затягнулася, то у відносинах виникає дискомфорт, пов'язаний із обмеженням свободи. Дихання одного на двох все одно не буде – це потрібно чітко засвоїти. Потреба прив'язки коханої людини до себе – це наслідок внутрішніх переживань та проблем, тобто хворобливий недолік ніжності та любові.
Якщо доля подарувала людину, яка готова носити на руках, треба просто радіти, а не сприймати її як пігулку від мук. Ніхто не знає, як розвиватимуться стосунки далі. Якщо спочатку стосунків люди можуть цілодобово безперервно перебувати разом, то потім все може змінитися. Наприклад, комусь із двох запропонують роботу, яка забиратиме левову частку часу. Іншому нічого не залишиться, як змиритися з тим, що уваги з боку поменшало. Головне – не виявити самопочуття, а постаратися легко пристосуватися до обставин, не втративши своєї особливості.
Нерідко трапляється так, що після злиття один весь час на плаву, а інший живе життя не своє, а найсильнішого. У такій ситуації ні про яку гармонію не може бути й мови. Завжди потрібно дозволяти людині залишатися при своїх поглядах та бажаннях. Часто, оглядаючись на невдале життя своїх батьків, багато хто вирішує жити разом, стверджує, що у них все буде по-іншому. Люди хочуть втекти від батьківської моделі сім'ї та вважають, що від прикрощів дитинства позбавить їх власний шлюб. Але минуле життя впливає на людину досить сильно, тому краще все відпустити, не мучичи себе аналогіями типу «чоловік поводиться так само, як тато поводився з мамою». Варто вносити у стосунки більше чогось свого, зароджувати власні традиції та розвивати їх, тобто писати для своєї сім'ї окремий сценарій.
Нові відносини, звичайно ж, не позбавлять в одну мить комплексів і неврозів. Адже неможливо укласти договір «Ти будь таким, а я буду таким». Усі зміни відбуваються з часом. Вони – побічний ефект стосунків. Після них кожен відкриває одне в одному щось нове – і так усе життя.
