За даними соціологів, європейці після розставання знаходять нового партнера протягом одного-чотирьох місяців, а Росії цей процес нерідко займає кілька років.
Більше того, багато хто з тих, хто одного разу пережив розлучення (половина чоловіків і три чверті жінок), не вступають у повторний шлюб ніколи*. Чим пояснити цей феномен? Я вважаю, одна з головних причин – властиве багатьом нашим співвітчизникам прагнення до “серйозних” відносин та готовність заздалегідь знецінити будь-який контакт, який не відповідає цій завищеній планці.
Порівняно з прагматичними європейцями ми й сьогодні значно більшою мірою ідеалісти та максималісти. Усіх нас вирощували в традиціях “журавель у небі, а не синиця в руках”, “усі чи нічого”, які по суті побудовані на дисоціації, розриві двох світів – ідеального та реального. При цьому ідеальний світ нами звеличується, тоді як світ реальний, навпаки, принижується, заперечується, ігнорується. Згадаймо у цьому зв'язку хоча б хрестоматійних літературних антиподів – “не нашого” спритного практика Штольца і “нашого”, рідного лежача-мрійника Обломова.
Напевно, у душі кожної людини живе свого роду внутрішній Обломов, спрямований не до реальності, а геть від неї – до недосяжного абстрактного ідеалу. Часом (особливо це відбувається після розриву відносин) може посилюватися, починаючи диктувати нам свою волю і нав'язуючи певний тип поведінки. Як результат, багато людей роками живуть як би в межах зачарованого кола, страждаючи від самотності, але так і не наважуючись подолати незриму перешкоду, що відокремлює їх від оточуючих.
Тим часом у самому прагненні до серйозних стосунків немає нічого соромного. Поза ними важко уявити шлюб, сім'ю, дітей. Проблема виникає тоді, коли той, хто довгий час не мав жодних стосунків, прагне одразу вступити у серйозні – і не погоджується на жодні компроміси. Дозволю собі метафору: людина дуже хоче вирушити на Тибет або принаймні на Байкал, але тільки ніяк не може (і, головне, не хоче) вийти за поріг власної квартири.
На мій погляд, єдиний спосіб здолати внутрішнього Обломова – готовність встановлювати та підтримувати стосунки людьми навколо нас. Не “романтичні”, не “обіцяючі”, а звичайнісінькі людські відносини. І тоді, якщо ми не поспішатимемо, забігатимемо вперед і ставитимемо перед собою заздалегідь недосяжні цілі, дуже може бути, що якісь із них справді переростуть у щось більше. Адже, зрештою, серйозними наші стосунки робимо не так ми, як саме життя.
