Дослідження групи нейрофізіологів показує, що мозок не просто реагує на навколишню реальність, а активно передбачає події, використовуючи накопичені очікування та минулий досвід. Це пояснює, як ми встигаємо ловити м'яча або виконувати інші швидкі дії, незважаючи на тривалий процес обробки візуальної інформації.
Традиційно вважалося, що головний орган нервової системи обробляє зображення, що надходить через очі, а потім формує реакцію. Однак один із авторів роботи Крістіан Кайзерс пояснює: «Ваш мозок реагує не на те, що бачить око, а на те, що він очікує побачити. Це дозволяє швидше приймати рішення та діяти, оскільки мозок заздалегідь передбачає події, даючи час тілу на підготовку до руху». Візуальні дані, що надходять, по суті, лише уточнюють вже сформовані очікування. Якщо реальність не збігається з очікуваннями, мозок коригує прогнози.
Цікаво, що прогнозування застосовується не лише до своїх дій, а й до дій інших. Співавтор дослідження Валерія Гаццола пояснює: «Коли ми виконуємо фізичні дії, наприклад, піднімаємо пакет молока, ми припускаємо його вагу та відчуття від цього руху. Якщо він виявиться легшим, ніж очікувалося, то несподівана невідповідність одразу привертає нашу увагу». Те саме відбувається, коли ми спостерігаємо за діями інших. Ми можемо передбачити їх з урахуванням власних моторних програм, що з роботою про дзеркальних нейронів. Ці нейрони активуються, коли бачимо дії інших, допомагаючи нам передбачати їх руху.
Гаццола зазначає, що подібний принцип працює і щодо емоцій. Коли ми спостерігаємо почуття інших людей, ті ж ділянки мозку, які реагують на наші власні емоції, також активуються. Дослідження показують, що області, пов'язані з нагородою та покаранням, включаються, коли хтось інший отримує заохочення чи покарання, що дозволяє використовувати цей досвід для передбачення емоційних реакцій оточуючих.
Складність системи пророцтв можна проілюструвати прикладом: уявіть, що хтось натискає кнопку, викликаючи крик актора. Вперше крик несподіваний, але після кількох натискань мозок починає передбачати реакцію. Кайзерс пояснює, що якби мозок лише реагував на візуальні стимули, він давав би однакову реакцію щоразу. Проте, з кожним наступним разом реакція слабшає, оскільки прогноз стає дедалі точнішим.
Вчені стверджують, деякі області мозку залишаються активними протягом всіх повторень, інші навпаки, пригнічують свою активність, коли очікування стають точнішими. Наприклад, премоторна кора, відповідальна за планування рухів, пригнічує візуальні області, щоб ми не бачили реальність, а її очікуване відображення. Лише при несподіваній зміні це блокування знімається, і мозок переглядає прогнози, щоб точніше реагувати на ситуацію.
Фахівці також пов'язують порушення передбачуваної системи з аутизмом. У людей з аутизмом система передбачень може бути менш точно налаштована, що робить світ навколо них менш передбачуваним та призводить до підвищеної чутливості до сенсорних подразників. Крістіан Кайзерс порівнює це зі знаходженням у галасливому залі, де безліч стимулів викликає навантаження, якщо передбачувана система працює нестабільно. У таких умовах будь-яка несподівана зміна може спричинити сильний дискомфорт.
Мозок, як стверджують дослідники, здатний адаптуватися і передбачати те, що відбувається. Він більше не сприймається як проста «камера», що фіксує зовнішні події, а розглядається як активна система, яка постійно формує картину світу на основі очікувань та передбачень.
