Радянська цензура нещадно видаляла з фільмів усе, що здавалося їй аморальним чи непристойним. Особливу пильність виявляли до еротичних сцен, які могли підірвати моральність радянських громадян. Але іноді траплялися й винятки. Щоправда, щоб зберегти у фільмі кадри з оголеним тілом, режисерам доводилося виявляти наполегливість і навіть вдаватися до хитрощів.
«Діамантова рука» (1968)
Комедія Юрія Нікуліна «Діамантова рука» здається легкою та безневинною, але сцена зі Світланою Світличною в ролі фатальної спокусниці була на межі дозволеного. Її короткий танець у халаті з перламутровими гудзиками – це зразок еротики через натяки. Режисер Леонід Гайдай майстерно зіграв на півтонах: жодних відвертих кадрів, лише напівпрозора тканина та грайливі рухи. Цензори звичайно намагалися прибрати епізод, вважаючи його занадто провокаційним.
Леонід Гайдай наперед передчував, що цей момент викличе складнощі, і вирішив діяти хитро. У фіналі фільму він додав кадри із ядерним вибухом. Цей епізод викликав особливо бурхливе обурення у цензорів, які відразу вимагали його вирізати. Тоді режисер почав палко заперечувати, заявивши, що готовий пожертвувати еротичним танцем Світличної, але аж ніяк не вибухом. Але потім «дав себе умовити» та пожертвував ядерним вибухом.
«А зорі тут тихі… » (1972)
У фільмі Олександра Ростоцького «А зорі тут тихі… » є відома всім сцена з дівчатами, що миються в лазні. Але спочатку сцен із оголеною у фільмі було дві. Друга – де героїні засмагають, сіявши гімнастерки, на брезенті. Режисер спеціально умовив актрис на два епізоди, розраховуючи відвоювати у цензури хоча б один. Але спочатку комісія хотіла прибрати обидві сцени.
Ростоцький переконав залишити лише одну — сцену, де дівчата миються. Він доводив, що це виглядає щемливо-зворушливо, наголошує на красі жіночого тіла, створеного для кохання, для материнства, а не для куль і снарядів. Він доводив, що кадри потрібні для емоційної глибини, щоб глядач відчув втрату героїнь ще гостріше. Цензори довго радилися, але врешті-решт вирішили піти назустріч режисерові.
«Осінь» (1974)
Мелодрама Андрія Смирнова «Осінь» розповідає про кохання двох тридцятирічних радянських інтелігентів, Іллі та Сашка. В юності вони любили одне одного, але життя розвело їх: Ілля нещасливий у шлюбі, Сашко пережила розлучення. Зустрівшись через роки, вони проводять тиждень у північному селі, видаючи себе за подружжя, щоб розібратися у своїх почуттях. Інтимна сцена в «Осіні» — це не просто епізод, а кульмінація емоційної близькості героїв, де їхня пристрасть та вразливість передані з рідкісною для радянського кіно відвертістю. Сцена, що включає голі кадри, була знята тактовно, але викликала обурення цензорів, які вважали її «надто плотською».
Андрій Смирнов відстоював епізод, стверджуючи, що він необхідний розкриття теми справжніх людських почуттів, які неможливо показати без фізичної близькості. Зіткнувшись із звинуваченнями в аморальності, режисер наголошував, що кохання героїв — це не розпуста, а пошук душевного тепла. Проте тиск Держкіно виявився сильнішим: фільм випустили обмеженим тиражем, і сьогодні про нього мало хто знає. А самого Смирнова довгі роки відсторонили від роботи в кіно.
«Табір йде в небо» (1976)
Картина Еміля Лотяну «Табір іде у небо» була дуже сміливою для 1976 року. Історія кохання циганки Ради та конокраду Лойко Зобара містила чимало спірних епізодів. Але серед них був один, котрий цензура хотіла неодмінно прибрати. Йдеться про сцену, в якій актриса Світлана Тома в образі Ради виходить із річки з оголеними грудьми та віджимає руками мокре волосся. Цей зухвалий кадр сповнений пристрасті та свободи.
Комісія вимагала прибрати цей епізод. Але Еміль Лотяну не дарма мав репутацію запального та норовливого творця. Режисер відстоював сцену, наголошуючи на її етнографічній достовірності та зв'язку з циганською культурою, де чуттєвість — частина натури. А ще Лотяну категорично заявив, що якщо сцену виріжуть, то він не приїде на прем'єру. Це могло обернутися скандалом, адже картина була фестивальною і мала вирушити в іспанський Сен-Себастьян. Тому чиновники поступилися режисеру та залишили еротичні кадри.
“Екіпаж” (1979)
Сьогодні навряд чи хтось назве фільм «Екіпаж» еротичним. Але 1980 року його вихід у прокат супроводжувався позначкою «Дітям до 16 років перегляд заборонено». Причина була одна — сцена з оголеною Олександрою Яковлєвою. Керівництво «Мосфільму» дізналося про провокаційний епізод ще на етапі зйомок. Лаборантки, які виявляли зняту плівку, доповіли про «непотребу» керівництву студії. У результаті більшість постільної сцени з Яковлєвою та Філатовим виявилася вирізана з картини.
Цензура видалила з фільму 80% відвертих сцен. У фінальній версії фільму залишилося лише невинне: тіло актриси ледве вгадується через акваріум, а оголені груди мелькають лише раз. Леонід Філатов рішуче відмовився роздягатися повністю, тому його показали прихованою до пояса ковдрою. Все, що залишилося, — результат тривалої боротьби режисера Олександра Мітти, який бився за кожну секунду цього епізоду. Мітта захищав епізод, пояснюючи, що він розкриває людські стосунки в умовах катастрофи, де життя висить на волосинці. Режисер переміг, але сцена викликала хвилю листів від обурених глядачів. Тим не менш, саме ця сміливість зробила «Екіпаж» сенсацією, а Яковлєву — секс-символом епохи.
«Зимова вишня» (1985)
Мелодрама Ігоря Масленнікова «Зимова вишня» розповідає про складне кохання Ольги (Олена Сафонова) та її одруженого коханого Вадима (Віталій Соломін). Фільм включає тонку, але чуттєву сцену близькості героїв, де еротика передана через півтони: приглушене світло, ніжні дотики та емоційну відкритість. Цензори вважали епізод надто інтимним для радянського глядача, який звикли до натяків. Масленніков захищав сцену, пояснюючи, що вона необхідна для розкриття крихкості та щирості стосунків героїв, які живуть у світі побутових компромісів.
“Маленька Віра” (1988)
Фільм «Маленька Віра» з'явився на екранах 1988 року, коли СРСР переживав останні роки свого існування, а цензура помітно ослабла. Ця картина стала символом змін у кінематографі, а й у всьому суспільстві. Саме з неї розпочалася справжня екранна секс-революція у радянському кіно. Герої «Маленької Віри» не обмежені строгими нормами, а поводяться як звичайні люди: випивають, курять, лаються та займаються сексом.
Незважаючи на «вітер свободи», фільм знімали в СРСР, і він потрапив під цензуру. Щоб зберегти його у початковому вигляді, довелося попрацювати кільком людям. На захист картини став директор кіностудії імені Горького Олександр Хмелік, отець Марії Хмелік, яка написала сценарій. Впливову підтримку також відомий драматург Євген Габрилович. Він переконував усіх, що режисер Василь Пічул просто показав життя сучасної молоді таким, яким воно є, без прикрас. До кінця 80-х ідеологічні обмеження вже помітно ослабли, а природність та відвертість почали входити до моди. Завдяки цьому картину, яка стала скандальною, випустили у прокат без поправок.
Дивіться також — Секс, стриптиз та рольові ігри — 10 найвідвертіших голлівудських фільмів
А ви знали, що маємо Telegram?
Підписуйтесь, якщо ви поціновувач красивих фото та цікавих історій!
Рубрики: кіно Радянський Союз
кінематографЛеонід ГайдайвідвертоСССРеротика
